Остеохондроз хребта – практично крайня форма дегенеративно-дистрофічних змін кістково-зв'язкових структур хребта, обумовлена дегенерацією міжхребцевих дисків. Це приводить до порушення функціонування сегменту хребта, в якому диск виконує роль амортизуючої прокладки. За умови декомпенсації трофічних систем міжхребцевих дисків, при локальному перевантаженні хребтово-рухового сегменту може виникнути гострий розрив фіброзного кільця з випинанням ядра диску в порожнину каналу (грижа диска). В інших випадках має місце колапс, або осідання враженого диску з рівномірним випинанням кільця в усіх напрямках. Це називають анулярні протрузії. Останні, в свою чергу, з часом можуть набувати кісткової щільності, мало відрізняючись від остеофітів тіл хребців. Значно частіше передніх, бокових і задніх протрузій і гриж спостерігають утворення інтраспонгіозних гриж, котрі мають у своїй основі проникнення участків дисків в тіло вище і нижче лежачих хребців. Такі грижі називаються грижі Шморля . Нестабільність, обумовлена порушенням функції міжхребцевого диску приводить до реактивних змін зі сторони кісткових структур, проявом яких є поступове формування остеофітів по краях хребця (спондільоз). Артроз дрібних суглобів хребта, викликаний підвивихом суглобових поверхонь і надривом капсул називають спонділоартрозом. Як правило, при вираженому остеохондрозі мають місце всі перераховані зміни. Проте, безпосередньою причиною ураження нервових та судинних елементів служить той чи інший конкретний прояв дегенерацій хребта. В поперековому відділі частіше спостерігають грижі і протрузії дисків, а в шийному - задньобокові остеофіти тіл хребців та остеофіти в області унковертебральних з'єднань.

Остеохондроз - найбільш важка форма дегенеративно-дистрофічного ураження хребта, в основі якого лежить дегенерація диска з подальшим втягненням в процес тіл суміжних хребців, міжхребцевих суглобів і зв'язкового апарату. В кожному відділі хребта остеохондроз має типову локалізацію і свої особливості.
Клінічні прояви остеохондрозу в залежності від локалізації зводяться до статичних, неврологічних, вегетативних і вісцеральних розладів, які частіше всього мають відповідну рентгенологічну картину, хоча постійного паралелізму між ними немає.

Існує ряд теорій, які пробують пояснити причину виникнення остеохондрозу:

1. Інфекційна теорія
2. Аутоімунна теорія
3. Травматична теорія
4. Аномалії розвитку
5. Інволютивна теорія
6. Ендокринна теорія
7. Теорія спадковості


Таким чином остеохондроз це поліетіологічне захворювання, при якому головну роль грають травматичні фактори і передчасне старіння міжхребцевого диска.

Якщо причину остеохондрозу вдається вияснити не завжди, то механізм його розвитку вивчений досить добре. Вважають, що остеохондроз - це дегенеративно-дистрофічне ураження тканин хребцевого сегмента.

Хребцевий сегмент – це комплекс, який складається із одного міжхребцевого диска, двох суміжних хребців з відповідними суглобами і зв'язковим апаратом.

Захворювання остеохондрозом починається із змін в диску. В міру розвитку захворювання патологічні зміни виникають в других складових хребцевого сегмента, в зв'язку з чим змінюється клінічна картина. При цьому в першу чергу страждає гіаліновий хрящ, потім фіброзне кільце, в останню чергу пульпозне ядро.

Харківською ортопедичною школою розроблена наступна класифікація остеохондрозу, яка найповніше відображає стадійність процесу і його етіопатогенез:

І. СТАБІЛЬНИЙ ОСТЕОХОНДРОЗ

І стадія - внутрішньодискового переміщення пульпозного ядра
ІІ стадія - випинання фіброзного кільця
ІІІ стадія - протрузії диска з випадінням його в спинномозковий канал


II. НЕСТАБІЛЬНИЙ ОСТЕОХОНДРОЗ
І стадія - дискогенна
ІІ стадія - дискартрогенна
ІІІ стадія - дискартроостеогенна


При локальній формі остеохондроз стабільний, при дифузному ураженні - нестабільний. По локалізації виділяють шийний остеохондроз, грудний і поперековий.
Розвиток хвороби проявляється важкими ортопедичними, неврологічними і вісцеральними порушеннями, що ведуть до тимчасової, а нерідко і до стійкої втрати працездатності.

В останні десятиріччя досягнуті значні успіхи у вирішенні багатьох питань діагностики і лікування остеохондрозу. Не випадково, як у нас в країні так і за кордоном, в останні роки проводились багаточисельні симпозіуми і конференції, присвячені даній проблемі.

Вони докорінно змінили і поповнили знання про остеохондроз хребта.

Була врахована недостатня ефективність традиційної медикаментозної терапії при усуненні функціональних порушень і больового синдрому, що виникали внаслідок зміни міжхребцевих співвідношень і функціональних блокад хребцевих сегментів, почало надаватись значення неправильним статичному і динамічному навантаженню, перенавантаженню і травматичним ушкодженням хребта. Тобто почав враховуватись ортопедичний фактор в появі симптомів і синдромів остеохондрозу.

В звязку з цим почало впроваджуватись комплексне лікування остеохондрозу, що передбачає заходи для відновлення або відносної нормалізації міжхребцевих співвідношень, кровопостачання, зменшення больового синдрому і як наслідок цього відновлення втраченої функції відповідного сегменту хребта. Воно поруч з традиційними методами включає в себе ортопедичні заходи, такі як розвантаження і мобілізація хребта, а також мануальна терапія, яка стала основним елементом комплексного лікування вертеброгенного болю завдяки усуненню функціональних блоків міжхребцевих сегментів.